Цікаві зимові канікули : малюємо мильними бульбашками

Перші сніжинки

Мої чудові творчі батьки організували флеш- моб: 1 грудня кожна дитина, заходячи до класу ,

вітала мене з першим днем зими та дарувала сніжинку. Ось яка засніжена дошка вийшла!

Арт- педагогічне заняття " Вживаємо чарівні слова"

   Тема  «Вживаємо «чарівні» слова»

Мета:

– навчити розуміти, усвідомлювати значення «хороших» та «поганих» слів, їх вплив на людину;

– розвивати самоконтроль;

– виховувати бажання розмовляти гарно.

Матеріали: аркуш паперу, кольорові олівці.

Хід заняття

І етап – налаштування на роботу та актуалізація емоційно-вольової сфери. Вчитель пропонує пригадати учням минулу зустріч – подорож до Лісової школи.

–    Діти, чи сподобалась Вам наша минула подорож до Лісової школи?.. Що саме Вам сподобалось?..

ІІ етап – когнітивний. Учитель пропонує учням послухати історію, яка  трапилась на одному з уроків у Лісовій школі.

М. Панфілова

«Лайливі слова»

У класі стояла робоча тиша, учні перевіряли помилки в диктанті. Раптом у когось з учнів вискочило лайливе слово. Звичайно, від перенапруження і від роспачу, що дурну помилку зробив, хтось не стримався, вилаявся на весь клас. У жаху учні дивилися на Вчителя і чекали його реакції. Ніхто не хотів признаватися, та Вчитель цього і не вимагав. Він спокійно попросив закінчити перевірку диктанту і приготуватися до нового уроку. Перерва пройшла напружено.

Коли продзвенів дзвінок на урок, учні від Вчителя все чекали неприємних зауважень, як він раптом оголосив, що зараз буде урок "В школі клоунів".

- Початком уроку буде "Лайка овочами і фруктами". Кожен з сусідом по парті почне лаятись один на одного. Починаємо за моїм сигналом, і за сигналом закінчуємо лаятися. Тільки лаятимемось  овочами і фруктами.

Учні думали, що Вчитель жартує, але він цілком серйозно просигналив старт, і учні боязко, але сердито почали обзивати один одного "капустою", "картоплею", "морквою", "яблуком" і іншими "їстівними" словами. Іноді до цього незрозумілого заняття підключався сам Вчитель і зрідка лаяв боязких учнів "буряком", "апельсином", "ріпкою" і ін. У відповідь його теж прагнули як слід "вилаяти". Якщо хтось використовував інші слова, то гра зупинялася, оголошувалося про порушення, а потім знов продовжували лаятися за усіма правилами. Після сигналу Вчитель запропонував похвалити один одного з ласкавою інтонацією квітами: трояндочками, тюльпанчиками, дзвіночками і ін. І знов гра продовжилася. Але деяким звірятам хотілося ще посваритися, і Вчитель повторив парну "Лайку овочами і фруктами", а потім знов всі перейшли до "Квіткових ласок". Деякі учні удруге зверталися вже не до свого сусіда, а вибирали собі іншого напарника. Вчитель їх розумів і дозволяв міняти пару.

Як слід відлаявшись і похваливши один одного, звірята перейшли до наступного уроку "Школи клоунів".

Спочатку потрібно було вибирати за бажанням клоуна, який повинен розсмішити весь клас. Захотів спробувати свої сили Мишеня. Йому дали три спроби, він старанно корчив гримаси, але, підрахувавши тих, що розсміялися, учні відзначили, що цьому клоунові ще треба вчитися смішити.

Наступним клоуном став Лисик, він розповів історію, над якою всі дружно сміялися.

А потім клоунами були Вовчик і Білочка, вони розіграли пантоміму, теж було дуже весело.

- А зараз, звірята, вже час зі "Школи клоунів" повернутися в нашу школу, в наш клас. Коли ми втомлюємося, то завзятий сміх повертає нам сили. Менше хочеться вимовляти лайливих слів після таких ігор. Давайте іноді на перервах або на прогулянці згадувати ці ігри, проганяти образи, радувати один одного.

ІІI етап – рефлексивний. Обговорення казки на рівні обміну вражень: чи сподобалась історія, що саме сподобалось і чому.

Після цієї  казки дітям доцільно запропонувати також пограти гру «Фрукти-овочі». Мета даного етапу – закріпити ті проекційні зв’язки із паралельною казковою навчально-пізнавальною реальністю, що почали формуватися під час першого етапу.

IV етап – художньо-творчий. Проведення арт-терапевтичної техніки «Хороша дівчинка/хороший хлопчик – Погана дівчинка/поганий хлопчик».

Головна мета даного етапу – усвідомлення та розмежування дітьми «хороших» і «поганих» якостей особистості.

Учитель пропонує учням трошки погратися, використовуючи аркуш паперу та кольорові олівці.

– Діти, перед вами лежить аркуш паперу та кольорові олівці. Складіть аркуш навпіл і на лівій половинці напишіть «Хороша дівчинка / Хороший хлопчик». Виберіть 3 олівця і намалюйте ними хорошу(ого) дівчинку/хлопчика...

– Намалювали?.. Охарактеризуйте її/його (якісні риси характеру чи поведінки; гарна, красива та інші зовнішні прояви не враховуються).

– Тепер виберіть інші 3 олівця і намалюйте на правій половинці аркуша погану(ого) дівчинку/хлопчика.

– Намалювали?.. Тепер охарактеризуйте і її/його.

– Заховайте усі невикористані олівці у коробку, закрийте аркуш і на чистому боці намалюйте себе.

– Намалювали?.. Запишіть свої риси: які є Ви?

V етап – презентаційний. Діти перезентують малюнки № 1-2, коментуючи свої вибори кольору та характеру зображених персонажів.

VI етап – заключно-рефлексивний. Учитель робить узагальнення за результатами презентації і пропонує порівняти кольорові вибори дітей на своїх малюнках № 1-2 і № 3. Обговорення за цим етапом варто не проводити, запропонувавши дітям самостійно подумати над результатами самопізнання.

Малюнки залишаються у вчителя для подальшого відслідковування змін у сприйнятті дітьми свого «Я – образу».

                                                                                                   Деркач О. О.

Чарівна абетка ( з солоного тіста ) . Виконали учні 1 - Б класу.

Творчі діти і батьки 1- Б класу. Тортики для вчителя.

Занняття для формування ціннісного ставлення першокласників до школи ( з використанням засобів арт- педагогіки)

Тема :      На уроці

Мета: формування уявлення про правила поведінки на уроці; виховання поважливого ставлення до праці учителя та однокласників.

Матеріали: шаблон Мишеняти, смужки кольорового картону (розміром 1х10 см), клей, ножиці, кольоровий картон формату А5, кольорові олівці.

Хід заняття

І етап – налаштування на роботу. Учитель пропонує дітям послухати історію, яка трапилась одного теплого, сонячного осіннього дня (чи зимового, весняного – залежно від того, що діти можуть побачити в момент розповіді казки за вікнами свого класу; саме у цей момент відбувається активізація вже існуючих проекційних зв’язків паралельної казкової навчально-пізнавальної та власної навчальної реальності) у Лісовій Школі, у якій, так само, як і звичайні діти, маленькі мешканці лісу навчаються читати та писати, рахувати та малювати, де пізнають свій край та таємниці навколишнього світу.

ІІ етап – когнітивний – розповідь казки.

М.Панфілова

Шапка-невидимка

Мишеня, що разом з іншими мешканцями лісу навчалось у першому класі Лісової Школи, із дитинства було надзвичайно здібним малюком. Йому про це постійно говорили мама з татом та дідусь з бабусею. «Найрозумніший, найспритніший, найвеселіший…» - постійно  повторювали вони йому. Пропищить Мишеня пронизливо, а дідусь захоплено вигукує: «Ти ж соловейко наш!». Перестрибне через власний хвостик, а бабуся радіє: «Ох, і акробат!». Та й батьки постійно говорили, що він обов’язково у школі буде відмінником, адже вчиться з пелюшок і усе вже знає. Тож Мишеняті і насправді стало здаватися, що він винятковий. Залишилося тільки дочекатися того дня, коли буде можливість довести це усім мешканцям лісу.

Проте у Лісовій школі Мишеня чомусь прийняли без особливого захоплення. Учитель Їжак запитував всіх учнів, і, якщо Мишеня вигукувало відповідь, перебиваючи однокласників, засмучувався та, все одно, дочікувався відповіді інших учнів.

Мишеня, звичайно, також відповідало, але йому здавалося, що не достатньо часто. І якщо відповідь була правильна, Мишеня гордо роззиралося на всі боки, сподіваючись побачити захоплення в очах однокласників. Проте очікування не виправдовувалися, ні учні, ні Учитель не помічали «геніальності» Мишеняти.

Тоді Мишеня вирішило здивувати всіх своїм «солов’їним» писком. І, повірте,  йому це вдалося! Учитель уважно та дещо суворо поглянув на Мишеня, а учні голосно засміялися. «Ну ось, нарешті, – зраділо Мишеня, –  і на мене звернули увагу!». Мишеня забуло про урок і почало міркувати, чим би ще здивувати оточуючих. Особливо Мишеняті сподобалося, коли розсміялася Білочка над його стрибком через хвостик під час уроку. Тільки Учитель не посміхався, він підійшов та тихо спитав  у пустуна:

- Чому ти нам заважаєш?

Але замість відповіді усі почули пронизливий писк Мишеняти. Звірята сміялися, а Мишеня було щасливе. Учитель Їжак замислився: що ж робити? Як допомогти Мишеняті стати справжнім учнем Лісової школи? Адже поки що він поводиться, як маленька дитина, а не як учень! Як навчити його бути терплячим та виконувати шкільні правила? Як навчити Мишеня веселити всіх на перерві, а не на уроці? Як навчити його допомагати, а не заважати своїм товаришам? Як навчити його радіти успіхам своїх нових друзів?

Думав Їжак, думав і ... придумав! Наступного дня Учитель розпочав урок з розповіді про «Шапку-невидимку», яка зберігалася у секретному місці в кабінеті у директора школи.

– Ця шапка невидима, і вона робить невидимими тих, хто її надіває. – Учитель-Їжак тримав її у своїх руках та готувався одягнути на голову учня, який найбільше заважав учитися. Мишеня захотіло, щоб шапку одягли йому, адже в ній він зможе ще більше вразити оточуючих.

Їжак з сумом підійшов до парти Мишеняти та торкнувся його голови. Здавалось, що нічого особливого не сталося, тільки... чомусь звірята перестали звертати увагу на кривляння Мишеняти та й на його звуки також. Мишеня намагалося пустувати на повну силу, але потім йому це набридло (адже ніхто вже не сміявся і не звертав на нього увагу). Через деякий час Мишеня стало прислухатися до завдань Учителя. Навіть виконало правильно та захотіло вийти з відповіддю до дошки. Але на його бажання ніхто не звернув увагу – адже він був у шапці-невидимці.

Мишеня образилося та закопилило губки: «Ну тай що, вони ще всі пожалкують!». Проте самому ображатися було нудно і зовсім не цікаво... Нарешті продзвенів дзвоник, почалась перерва, і коли всі учні пішли гратися дуо коридор, наше Мишеня залишилося саме-самісіньке. Воно вирішило зняти шапку-невидимку, проте... ніяк не могло намацати її на своїй голові. Мишеня кинулося було гукати на допомогу, проте згадало, що його ніхто не побачить і ніхто не почує... Мишеня не на жарт перелякалося: невже все життя так і доведеться ходити у цій шапці?..

ІІ етап – художньо-творчий. Казка М.Панфілофої має продовження, де Учитель знімає шапку-невидимку із голови учня, проте ми пропонуємо це етап нашим першокласникам пройти самостійно. На наше глибоке переконання, подальша художньо-творча робота допоможе нам включити дошкільнят у процес формування образу школяра та його поведінки під час уроків у контексті паралельної казкової навчально-пізнавальної реальності Лісової Школи.

- Діти, здається, нашому Мишеняткові вже не подобається носити шапку-невидимку. Проте сам він її не зніме. Давайте допоможемо йому, згодні?.. Як ви гадаєте, що потрібно зробити Мишеняті, що воно, нарешті. змогло зняти шапку зі своєї голови?...

Зазвичай тут діти пропонують головному герою покликати на допомогу, тож варто нагади дітям, що ані слів, ані дій Мишеняти ніхто не почує і не побачить. Наша задача допомогти дітям здогадатися, що дії мають бути не на поведінковому рівні, а на внутрішньому, невидимому (не дарма ж «шапка-невидимка»!). А на цьому рівні ми працюємо із судженнями, ставленнями,  цінностями. Тобто – Мишеня має змінитися, перш за все, на внутрішньому рівні, щоб ці зміни стали видимими на зовнішньому рівні.

- Що ж має зрозуміти Мишеня, щоб зняти шапку-невидимку?.. Так, вірно, Мишеня повинно навчитися так поводитися у школі, щоб не заважати іншим. А як саме?...

Після першої ж вірної відповіді (наприклад – «не вигукувати з місця») роздаємо дітям шаблони Мишеняти, пропонуємо обрати одну із кольорових смужок та, намастивши її клеєм, приклеїти до шаблону. І так – до кожного визначення правильної поведінки першокласника, що його сформулюють діти доти, доки весь шаблон не буде заклеєний смужками.

На даному етапі діти працюють без ножиць, тож образ Мишеняти не одразу проявиться. Для того, що Мишенятко, нарешті, зуміло зняти шапку-невидимку, можна запропонувати скористатися чарівними ножицями і, перевернувши шаблон, обрізати усі непотрібні хвостики . Тепер залишилося нашому Мишеняті домалювати (приклеїти) очки, вушка, вусики та хвостик, а також – наклеїти його на картон для надання естетичної привабливості роботі

ІІІ етап – заключно-рефлексивний. На цьому етапі відбувається обговорення заняття на рівні обміну вражень: чи сподобалось, що саме сподобалось і чому. Доречно влаштувати виставку поробок, попросити дітей прокоментувати враження від процесу її виготовлення, підвести підсумки заняття і обов’язково пообіцяти незабаром розповісти наступну історію, що сталася у Лісовій школі.

В чому ж полягає головна мета і цінність використання методів арт- та казкотерапії? Передусім – ми не розповідаємо дітям, як «правильно» поводитися на уроках. Вони і так все чудово знають. Проте жити за нашими, дорослими, правилами, їм надзвичайно важко. Важко рівно доти, доки це «наші», а не «їхні», правила. Усі учителі чудово знають, що правила, визначені самим дітьми, дітьми ж і дотримується. Чому ж не скористатися цією унікальною закономірністю? Нехай діти і визначають, як повинен поводитися «справжній школярик на уроках». І вони ж самі будуть слідкувати за дотриманням власних правил. Звичайно, можна зачитати дану казку повністю, та результати нашої експериментальної роботи свідчать, що правила поведінки, сформульовані самими дітьми у процесі даної художньо-творчої взаємодії, карбуються у дитячій пам’яті значно глибше: відбувається процес інтеріоризації загально людських цінностей та існуючих норм моралі. 

Що ж стосується арт-терапевтичного компонента (у нашому випадку – аплікації), то його завданням є створити умови, за яких продовжиться час перебування дитини у навчально-пізнавальній, нехай і казковій, але реальності. Адже діти не просто слухають казку, вони проживають її справжнім життям. І нехай події, що відбуваються у казці, вигадані, проте емоції та почуття, що їх відчуває дитина, цілком реальні.

Арт-терапевтичні техніки

Арт-терапевтичні техніки, що можуть бути використані з метою профілактики та корекції проявів дитячої агресії в початковій школі

«Намалюй свою злість». Цінність запропонованої методики  полягає у тому, що наша внутрішня емоція, яка є «невидимою» для аналізу й корекції, стає не лише «видимою», а й отримує тілесний прояв (аркуш паперу). Ми ніби «витягуємою» свою злість на ззовні – відтепер вона – не частина мене (не Я). Нею можна маніпулювати: її можна знищити, пошматувати, зім’яти і пожбурляти, залити фарбами, змінити чи перемалювати. При цьому необхідно зазначити, що головні зміни відбуваються не на папері, а в свідомості дитини, де закладається програма «Я можу керувати своєю злістю. Я можу управляти нею – вона підкорюється мені. Я можу її знищити або трасформувати. Я – можу!». Саме в цьому полягає головний арт-терапевтичний ефект даної вправи.

 «Подушка для злинок». За мотивами прслуханої психокорекційної казки М.Панфілової «Бійки» можна запропонувати учням спільно виготовити таку подушку, що знаходитиметься у класній кімнаті. У залежності від вікових можливостей дітей, це може бути як аплікація на вже зшитій подушці із подальшим її набиванням внутрішнім наповнювачем, так і безпосередньо робота над пошиттям чи прикрашанням елементами текстильного декору (хто-зна, можливо, ваша подушка виявиться такою гарною, що одного погляду на неї буде досатньо, аби наявна в дитині злість трансформувалася у більш позитивні емоції як під впливом вигляду естично довершеноїі подушки, так і від спогадів про її виготовлення).

«Торбинка для злост» – передбачає індивідуальгне виготовлення дітьми такого собі «вмістилища» для своїх негативних емоцій. Це може бути як робота із тканиною (3-4 клас), так і виготовлення паперової торбинки (1-2 клас) або розфарбовування звичайного поштового конверту, куди віддтепер дитина зможе «виговорювати» свою злість та невдоволення, щоб потім позбутися її у будь-який зручний спосіб (наприклад – «висипати» із вікна, щоб її вітер розвіяв або «змити» у туалет). Зручним також є той момент, що таку «торбинку» дитина може постійно носити із собою або зберігати у визначеному місці, де завжди її знайде.

«Чарівні кульки». Для цієї вправи можна скористатися звичайними повітряними кульками. Спочатку необхідно запитати, де в тілі дитини живе злість. Якщо вона знаходться в руках (кулачках), то ліпше запропонувати дитині скористатися «Подушкою для злинок». Якщо ж у тулубі, горлі чи роті – то варто запропонувати сконцентруватися на ній, на вдосі «підтягнути» її до зони грудної клітки і «видихнути» її у повітряну кульку (вправу повторюємо доти, доки дитина відчуває всередині себе злість; за потреби беремо другу й третю кульку). Якщо кулька не луснула при надуваня (що вже можна пояснити дитині як факт трансформації – енергія змінилася і покинула кульку), то допомагаємо їй трансформувати енергію, розфарбовуючи кульку у бажаний для дитини спосіб (після чого кульку можна залишити для гри, звільнити її від повітря або взагалі відпустити на вулицю).

Пізнаючи цей світ, відкриваючи для себе поки що незвідані закони людських стосунків, наші діти, передусім, дивляться на нас. Тож давайте будемо вчитися бути тими Чистими, Світлими Дзеркалами, у яких відображатиметься поведінка наших дітей. Хтозна, можливо, саме це допоможе дитині свідомо підійти до побудови своїх поведінкових моделей у майбутньому, бути успішним та стати справжнім митцем свого життя.