Тема : На уроці
Мета: формування уявлення про правила поведінки на уроці;
виховання поважливого ставлення до праці учителя та однокласників.
Матеріали: шаблон Мишеняти, смужки кольорового картону (розміром
1х10 см), клей, ножиці, кольоровий картон формату А5, кольорові олівці.
Хід заняття
І
етап – налаштування на роботу. Учитель пропонує дітям послухати історію, яка
трапилась одного теплого, сонячного осіннього дня (чи зимового, весняного –
залежно від того, що діти можуть побачити в момент розповіді казки за вікнами
свого класу; саме у цей момент відбувається активізація вже існуючих проекційних
зв’язків паралельної казкової навчально-пізнавальної та власної навчальної
реальності) у Лісовій Школі, у якій, так само, як і звичайні діти, маленькі
мешканці лісу навчаються читати та писати, рахувати та малювати, де пізнають
свій край та таємниці навколишнього світу.
ІІ
етап – когнітивний – розповідь казки.
М.Панфілова
Шапка-невидимка
Мишеня,
що разом з іншими мешканцями лісу навчалось у першому класі Лісової Школи, із
дитинства було надзвичайно здібним малюком. Йому про це постійно говорили мама
з татом та дідусь з бабусею. «Найрозумніший, найспритніший, найвеселіший…» -
постійно повторювали вони йому.
Пропищить Мишеня пронизливо, а дідусь захоплено вигукує: «Ти ж соловейко
наш!». Перестрибне через власний хвостик, а бабуся радіє: «Ох, і акробат!». Та
й батьки постійно говорили, що він обов’язково у школі буде відмінником, адже
вчиться з пелюшок і усе вже знає. Тож Мишеняті і насправді стало здаватися, що
він винятковий. Залишилося тільки дочекатися того дня, коли буде можливість
довести це усім мешканцям лісу.
Проте у
Лісовій школі Мишеня чомусь прийняли без особливого захоплення. Учитель Їжак
запитував всіх учнів, і, якщо Мишеня вигукувало відповідь, перебиваючи
однокласників, засмучувався та, все одно, дочікувався відповіді інших учнів.
Мишеня,
звичайно, також відповідало, але йому здавалося, що не достатньо часто. І якщо
відповідь була правильна, Мишеня гордо роззиралося на всі боки, сподіваючись
побачити захоплення в очах однокласників. Проте очікування не виправдовувалися,
ні учні, ні Учитель не помічали «геніальності» Мишеняти.
Тоді
Мишеня вирішило здивувати всіх своїм «солов’їним» писком. І, повірте, йому це вдалося! Учитель уважно та дещо
суворо поглянув на Мишеня, а учні голосно засміялися. «Ну ось, нарешті, –
зраділо Мишеня, – і
на мене звернули увагу!». Мишеня забуло про урок і почало міркувати, чим би ще
здивувати оточуючих. Особливо Мишеняті сподобалося, коли розсміялася Білочка
над його стрибком через хвостик під час уроку. Тільки Учитель не посміхався, він
підійшов та тихо спитав у пустуна:
- Чому ти нам заважаєш?
Але
замість відповіді усі почули пронизливий писк Мишеняти. Звірята сміялися, а
Мишеня було щасливе. Учитель Їжак замислився: що ж робити? Як допомогти Мишеняті стати справжнім учнем Лісової школи? Адже поки що
він поводиться, як маленька дитина, а не як учень! Як навчити його бути
терплячим та виконувати шкільні правила? Як навчити Мишеня веселити всіх на
перерві, а не на уроці? Як навчити його допомагати, а не заважати своїм
товаришам? Як навчити його радіти успіхам своїх нових друзів?
Думав
Їжак, думав і ... придумав! Наступного дня Учитель розпочав урок з розповіді
про «Шапку-невидимку», яка зберігалася у секретному місці в кабінеті у
директора школи.
– Ця
шапка невидима, і вона робить невидимими тих, хто її надіває. – Учитель-Їжак
тримав її у своїх руках та готувався одягнути на голову учня, який найбільше
заважав учитися. Мишеня захотіло, щоб шапку одягли йому, адже в ній він зможе
ще більше вразити оточуючих.
Їжак з
сумом підійшов до парти Мишеняти та торкнувся його голови. Здавалось, що нічого
особливого не сталося, тільки... чомусь звірята перестали звертати увагу на
кривляння Мишеняти та й на його звуки також. Мишеня намагалося пустувати на
повну силу, але потім йому це набридло (адже ніхто вже не сміявся і не звертав
на нього увагу). Через деякий час Мишеня стало прислухатися до завдань Учителя.
Навіть виконало правильно та захотіло вийти з відповіддю до дошки. Але на його
бажання ніхто не звернув увагу – адже він був у шапці-невидимці.
Мишеня
образилося та закопилило губки: «Ну тай що, вони ще всі пожалкують!». Проте
самому ображатися було нудно і зовсім не цікаво... Нарешті продзвенів дзвоник,
почалась перерва, і коли всі учні пішли гратися дуо коридор, наше Мишеня залишилося
саме-самісіньке. Воно вирішило зняти шапку-невидимку, проте... ніяк не могло
намацати її на своїй голові. Мишеня кинулося було гукати на допомогу, проте
згадало, що його ніхто не побачить і ніхто не почує... Мишеня не на жарт
перелякалося: невже все життя так і доведеться ходити у цій шапці?..
ІІ
етап – художньо-творчий. Казка М.Панфілофої має продовження, де Учитель знімає
шапку-невидимку із голови учня, проте ми пропонуємо це етап нашим першокласникам
пройти самостійно. На наше глибоке переконання, подальша художньо-творча робота
допоможе нам включити дошкільнят у процес формування образу школяра та його
поведінки під час уроків у контексті паралельної казкової
навчально-пізнавальної реальності Лісової Школи.
-
Діти, здається, нашому Мишеняткові вже не подобається носити шапку-невидимку.
Проте сам він її не зніме. Давайте допоможемо йому, згодні?.. Як ви гадаєте, що
потрібно зробити Мишеняті, що воно, нарешті. змогло зняти шапку зі своєї
голови?...
Зазвичай тут діти пропонують головному герою покликати на
допомогу, тож варто нагади дітям, що ані слів, ані дій Мишеняти ніхто не почує
і не побачить. Наша задача допомогти дітям здогадатися, що дії мають бути не на
поведінковому рівні, а на внутрішньому, невидимому (не дарма ж «шапка-невидимка»!).
А на цьому рівні ми працюємо із судженнями, ставленнями, цінностями. Тобто – Мишеня має змінитися,
перш за все, на внутрішньому рівні, щоб ці зміни стали видимими на зовнішньому
рівні.
-
Що ж має зрозуміти Мишеня, щоб зняти шапку-невидимку?.. Так, вірно, Мишеня повинно
навчитися так поводитися у школі, щоб не заважати іншим. А як саме?...
Після першої ж вірної відповіді (наприклад – «не
вигукувати з місця») роздаємо дітям шаблони Мишеняти, пропонуємо обрати одну із
кольорових смужок та, намастивши її клеєм, приклеїти до шаблону. І так – до
кожного визначення правильної поведінки першокласника, що його сформулюють діти
доти, доки весь шаблон не буде заклеєний смужками.
На даному етапі діти працюють без ножиць, тож образ
Мишеняти не одразу проявиться. Для того, що Мишенятко, нарешті, зуміло зняти
шапку-невидимку, можна запропонувати скористатися чарівними ножицями і,
перевернувши шаблон, обрізати усі непотрібні хвостики . Тепер залишилося нашому
Мишеняті домалювати (приклеїти) очки, вушка, вусики та хвостик, а також –
наклеїти його на картон для надання естетичної привабливості роботі
ІІІ
етап – заключно-рефлексивний. На цьому
етапі відбувається обговорення заняття на рівні обміну вражень: чи сподобалось,
що саме сподобалось і чому. Доречно влаштувати виставку поробок, попросити
дітей прокоментувати враження від процесу її виготовлення, підвести підсумки
заняття і обов’язково пообіцяти незабаром розповісти наступну історію, що
сталася у Лісовій школі.
В чому ж полягає головна мета і цінність використання
методів арт- та казкотерапії? Передусім – ми не розповідаємо дітям, як
«правильно» поводитися на уроках. Вони і так все чудово знають. Проте жити за
нашими, дорослими, правилами, їм надзвичайно важко. Важко рівно доти, доки це
«наші», а не «їхні», правила. Усі учителі чудово знають, що правила, визначені
самим дітьми, дітьми ж і дотримується. Чому ж не скористатися цією унікальною
закономірністю? Нехай діти і визначають, як повинен поводитися «справжній
школярик на уроках». І вони ж самі будуть слідкувати за дотриманням власних
правил. Звичайно, можна зачитати дану казку повністю, та результати нашої
експериментальної роботи свідчать, що правила поведінки, сформульовані самими
дітьми у процесі даної художньо-творчої взаємодії, карбуються у дитячій пам’яті
значно глибше: відбувається процес інтеріоризації загально людських цінностей
та існуючих норм моралі.
Що ж стосується арт-терапевтичного компонента (у нашому
випадку – аплікації), то його завданням є створити умови, за яких продовжиться
час перебування дитини у навчально-пізнавальній, нехай і казковій, але
реальності. Адже діти не просто слухають казку, вони проживають її справжнім
життям. І нехай події, що відбуваються у казці, вигадані, проте емоції та
почуття, що їх відчуває дитина, цілком реальні.
Немає коментарів:
Дописати коментар